Вірменська криниця

У самому центрі Старого міста знаходиться ще одна мальовнича споруда, яку називають Вірменською криницею, що не загубилася в тіні своєї високоповажної сусідки - міської Ратуші. І, справді, невелика одно-ярусна споруда заввишки в 6 метрів має свої архітектурні принади. У плані вона восьмикутна - має форму квадрата зі зрізаними кутами. А окрасою виконаних у бароковому стилі фасадів є пілястри (схожі на колони виступи на поверхні стін): на широких сторонах восьмигранника їх по два, на вузьких - по одному. Невеличких аксесуарів - білокам'яного обрамлення круглих віконечок, лучкової перемички дверного прорізу - виявилося досить, щоб у поєднанні з пілястрами надати будівлі небуденного вигляду. Врешті, шатровий дах зі шпилем гарно завершує конструкцію архітектурної пам'ятки.

Чому саме саме Вірменська, нам розповідає одна древня історія, що на початку XVII ст. заможний вірменський купець Нарсес дав велику суму грошей на будівництво водопроводу в Кам’янці. Гроші, однак, зникли невідомо куди. Існує варіант Миколи Петрова, який посилаючись на традицію європейських міст ХІІ – XV століть, пропонує назву – Міська криниця. На самому ж плані міста за 1773 рік також назва – Міська криниця (Studnia Miejska). Але, назва, яка вже прижилася і милозвучна нашим серцям, є кращою за будь-які наукові обґрунтування.

Року 1638 польський король Владислав IV Ваза розпорядився, щоб мешканці Кам'янця-Подільського збудували криницю. Криниця має 40 метрів глибини і діаметром 3 метри, продовбували її в суцільній скелі. Приблизно було видовбано 190 кубометрів каменю. На кінець ХVІІ століття це була неймовірна робота, з тим розрахунком, що майже ніякого технічного устаткування не було. В кінці кінців вода в криниці виявилася не придатною для вживання, вона була солоною та гіркою. Але, незважаючи на це, її тривалий час використовували. Слід зазначити, що вода ставала занадто солоною і гіркою лише тоді, коли колодязь довго не чистили. Після очищення ж вона була прозорою.

Також час від часу замінювали частини механізму, який піднімав воду – канат, горизонтальний вал, колесо тощо. В 1672 році архітектор Ян де Вітте звів над Вірменською криницею восьмигранний павільйон у стилі бароко. Саме під час останньої реставрації дах став трохи складнішої форми, двох’ярусної . Саме така форма даху, напевно, була притаманна їй у старі часи. І взагалі, дах Вірменської криниці – це її слабке місце. Його двічі знищував вогонь: вперше – це наприкінці ХІХ століття, а вдруге – в роки Другої світової війни. Працівники історико-архітектурного заповідника знайшли цікаві матеріали в місцевому архіві про дослідження криниці в березні року 1889 під наглядом міського архітектора Мойсея Йосиповича Баллога. Роботи з очищення криниці тривали 12 днів. Коли вибрали мул і бруд, то на дні знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилося, що його дно - це суцільна гладка плита без жодних отворів. Зате в стінах було багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Її прибувало небагато - близько 300 відер за день...

Вода була досить чистою та прозорою, але солонувато-гіркою на смак. Зроблений тоді ж хімічний аналіз виявив, що у воді криниці біля Ратуші твердих решток у 15 разів, хлористих солей - у 35 разів, сірчанокислих солей - у 5 разів, фосфорнокислих солей у 4,5 раза більше, ніж у воді знаменитих Гунських криниць на Новому плані.

Криницю освятили, тому що не освячена вода, як ми знаємо, не може принести користі, хоча сама вода з криниці не може бути корисною.

Саму Вірменську криницю довгий час використовували, як міський склад, а у 60-ті роки вже ХХ століття пам’ятка була складом кінопрокату.

Згодом, Вірменська криницю була перетворена на культурно-історичний центр, в якому зосереджується різнопланова інформація про туристичний Кам'янець та Поділля.

У самому центрі Старого міста знаходиться ще одна мальовнича споруда, яку називають Вірменською криницею, що не загубилася в тіні своєї високоповажної сусідки - міської Ратуші. І, справді, невелика одно-ярусна споруда заввишки в 6 метрів має свої архітектурні принади. У плані вона восьмикутна - має форму квадрата зі зрізаними кутами. А окрасою виконаних у бароковому стилі фасадів є пілястри (схожі на колони виступи на поверхні стін): на широких сторонах восьмигранника їх по два, на вузьких - по одному. Невеличких аксесуарів - білокам'яного обрамлення круглих віконечок, лучкової перемички дверного прорізу - виявилося досить, щоб у поєднанні з пілястрами надати будівлі небуденного вигляду. Врешті, шатровий дах зі шпилем гарно завершує конструкцію архітектурної пам'ятки.

Чому саме саме Вірменська, нам розповідає одна древня історія, що на початку XVII ст. заможний вірменський купець Нарсес дав велику суму грошей на будівництво водопроводу в Кам’янці. Гроші, однак, зникли невідомо куди. Існує варіант Миколи Петрова, який посилаючись на традицію європейських міст ХІІ – XV століть, пропонує назву – Міська криниця. На самому ж плані міста за 1773 рік також назва – Міська криниця (Studnia Miejska). Але, назва, яка вже прижилася і милозвучна нашим серцям, є кращою за будь-які наукові обґрунтування.

Року 1638 польський король Владислав IV Ваза розпорядився, щоб мешканці Кам'янця-Подільського збудували криницю. Криниця має 40 метрів глибини і діаметром 3 метри, продовбували її в суцільній скелі. Приблизно було видовбано 190 кубометрів каменю. На кінець ХVІІ століття це була неймовірна робота, з тим розрахунком, що майже ніякого технічного устаткування не було. В кінці кінців вода в криниці виявилася не придатною для вживання, вона була солоною та гіркою. Але, незважаючи на це, її тривалий час використовували. Слід зазначити, що вода ставала занадто солоною і гіркою лише тоді, коли колодязь довго не чистили. Після очищення ж вона була прозорою.

Також час від часу замінювали частини механізму, який піднімав воду – канат, горизонтальний вал, колесо тощо. В 1672 році архітектор Ян де Вітте звів над Вірменською криницею восьмигранний павільйон у стилі бароко. Саме під час останньої реставрації дах став трохи складнішої форми, двох’ярусної . Саме така форма даху, напевно, була притаманна їй у старі часи. І взагалі, дах Вірменської криниці – це її слабке місце. Його двічі знищував вогонь: вперше – це наприкінці ХІХ століття, а вдруге – в роки Другої світової війни. Працівники історико-архітектурного заповідника знайшли цікаві матеріали в місцевому архіві про дослідження криниці в березні року 1889 під наглядом міського архітектора Мойсея Йосиповича Баллога. Роботи з очищення криниці тривали 12 днів. Коли вибрали мул і бруд, то на дні знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилося, що його дно - це суцільна гладка плита без жодних отворів. Зате в стінах було багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Її прибувало небагато - близько 300 відер за день...

Вода була досить чистою та прозорою, але солонувато-гіркою на смак. Зроблений тоді ж хімічний аналіз виявив, що у воді криниці біля Ратуші твердих решток у 15 разів, хлористих солей - у 35 разів, сірчанокислих солей - у 5 разів, фосфорнокислих солей у 4,5 раза більше, ніж у воді знаменитих Гунських криниць на Новому плані.

Криницю освятили, тому що не освячена вода, як ми знаємо, не може принести користі, хоча сама вода з криниці не може бути корисною.

Саму Вірменську криницю довгий час використовували, як міський склад, а у 60-ті роки вже ХХ століття пам’ятка була складом кінопрокату.

Згодом, Вірменська криницю була перетворена на культурно-історичний центр, в якому зосереджується різнопланова інформація про туристичний Кам'янець та Поділля.